Качка

Качка незграбно, смішно та повільно переступає з ноги на ногу і щось там крякче собі під ніс. Так ніби хоче нас розсмішити, розказуючи смішну історію. Та тільки но вона заходить у воду, то перетворюється на незворушну качку-лайнер, котра розсікає поверхню ставка, пливучи кудись вдалину. Тоді вона сам спокій, ні крякне, ні мотатиме головою і вже не здаватиметься кумедним клоуном як хвилину тому. Але це та сама качка.
  

«утка кряква» на Яндекс.Фотках

Будьте уважні, спостерігайте за природою, бо це цікаво.

Адміністрація не несе відповідальності за особисті речі відвідувачів

Обідаючи в різних кафе у Львові бачу всякі наклейки та таблички з написами щось на кшталт «Адміністрація не несе відповідальності за особисті речі відвідувачів». Зрозуміло що тим самим вони хочуть формально відгородитися від претензій відвідувачів на загублені чи вкрадені речі.  Але, як на мене, це звучить трохи сухо, офіційно і відлякуючи. Змушує оглядатися по боках і шукати потенційних злодюжок (особливо, коли таких наклейок багато), відчуваєш невеликий дискомфорт.

Натомість це саме речення можна спробувати так, що воно викликатиме більше позитиву і при тому донесе те саме повідомлення до відвідувачів, наприклад: «Друзі! Вас так багато, що ми не можемо за всіма встежити, бережіть свої речі!», чи щось в тому дусі.

Бо як на мене варіант «Адміністрація не несе… » можна порівняти з насупленою, вічно незадоволеною радянською продавщицею, один лиш погляд котрої відбиває все бажання щось замовляти, а «Друзі!… бережіть свої речі!» — молода, красива американка з білосніжною усмішкою на всі 32. 

Найкраща реклама — якісний продукт

Так звичайно і відверто слабкий продукт перший раз витягнути рекламою, проте потім прийде розчарування ним і ми більше його не купимо (не використаємо і так далі). Ну і факт що і доброму продукту також потрібна реклама в традиційному сенсі, щоб про нього більше знали. Але основне це якість продукту.

Завершуючи ліричний відступ, хочу сказати, що купив сьогодні книжку Яцека Хуго-Бадера «Біла гарячка». Того самого журналіста, що зняв документальний фільм про Донбас. Того самого репортера польської «Газети Виборча» котрий був вчителем дітей з обмеженими розумовими здібностями, соціотерапевтом. Був вантажником, зважував свиней на базарі, продавцем в магазині. Організував фірму по доставці газет. Того самого, про кого я нічого до вівторка не знав. Але подивившись його фльм, котрий мені дуже сподобався, я почав шукати більше про нього інформації. Знайшов, що недавно вийшов український переклад його книжки про мандри Росією «Біла Гарячка».

Поки прочитав перший розділ першої частини, читається дуже легко і дуже цікаво. Лише не можу звикнути до нового стандарту перекладу, де Хуго-Бадер перетворився на Гуґо-Бадера, а хіпі на гіпі. Не знаю, можливо такі правильніше, проте для мене не звично.

Фото: http://fil0saf.livejournal.com/103193.html

Добру репутацію важко заробити і легко втратити

Недавно дивився кіно «Мисливці за головами» там в одній сцені головний герой говорить про репутацію на основі картини:

Скільки, на вашу думку, вартує ваша репутація?

Моя репутація? В сенсі?

Ось ця робота коштує чверть мільйона... На цій картині, приміром, зображено кілька кіл і штрихів. Кольори монотонні, необ’ємні. Єдине... Я повторюю єдине, що робить її такою цінною, це репутація художника.

І ви вважаєте, що так само оцінюються і люди?

Кожен з нас несе з собою свою репутацію, уявіть що вона дорога кришталева ваза, бережіть її, вважайте не випустіть з рук і не розбийте. Виконуйте свою роботу якісно, не забувайте про обіцянки,   не зазнавайтеся.

На написання поста підштовхнув рекламний борд банку «Надра», де було написано «ми готові знову працювати». До кризи я мав тем і поточний і накопичувальний рахунки в цьому банку. Під час кризи він був одним з банків в кого були досить сильні проблеми, і якщо навіть він вже відновився, то його репутація як надійного банку ще ні.

«Шукаю роботу»

Ні, не я, в мене все окей. Просто попався на очі пост від студента 5-го курсу, ставлення якого до роботи є для мене досить дивним. Нижче кидаю текст для ознайомлення:

Чого не люблю базарів

Недавно на Галицькому ринку купував квіти. Так тільки но зайшов у павільйон мене вже практично обступили з усіх сторін і запрошували купити квіти саме в них. А те що я казав що давайте я спочатку пройдуся по рядам, виберу котрі більше подобаються, сприймали якось з не дуже розумінням: «Чого дивитися? Треба купувати.» А після того як я два рази обійшов павільйон і купив гілку орхідей одна з продавщиць вже на виході з докором сказала «В мене ж також були орхідеї, чого в мене не купили».

Так якщо пропустити ліричний відступ то базари я не люблю перш за все за надто агресивний маркетинг, коли тебе буквально не шарпають зі всіх сторін і пропонують купити свій товар, нахвалюючи його, а потім вовком на тебе дивляться коли ти купив щось в конкурентів. З одного боку це добре бо дає можливість зекономити на покупці, проте мене дуже дратує це все агресивне впарювання. Тому мені простіше купити щось в магазині чи супермаркеті, де я можу сам більш детально обдивитися товар і якщо потрібно попитати консультацію в продавців і оплати зручним способом. Для мене  перш за все головніше якість товару за його ціну. Та й процес вибору товару має бути не вимушеним (хоча реклама робить свою справу) і приносити задоволення. От тому не дуже люблю базарів з їх шумом.

Бережіть природу!

Поки їхав маршруткою, написав в фейсбук, приїхав і вирішив тут передрукувати:

Однією з перших на весні прокидається омела. Котра зеленими кущиками звисає з дерев. І от ніби добре все зелено, «покращено» весна ж, а стовбури дерев ще лосі голі-чорні без листя. Омела робить добру справу, прикрашає дерева до Весни. Але якби то було так просто, омела своїми корнями-приліпками пробиває кору дерев і тягне з них усі соки. А переноситься між деревами через випорожнення птахів що з'їли їх плоди. Типовий паразит. Тому, коли є можливість краще зрубувати омелу, щоб деревам легше жилося.

P.S. Хоч в пості вжито слово «покращення» ніякого стосунку до політики чи партії регіонів він не має. Бережіть природу! 

ранкове

Спонсором допису є мій ноутбук, домашній диван та сон про серійного вбивцю і мене як детектива що все розслідує.

Соціальні мережі роблять з користувачів віртуальних ексгібіціоністів, котрі на весь інтернет розповідають про щось своє особисте про котре раніше ми або не розказували, або розказували лише вузькому колу рідних чи друзів. Що ми їли, скільки і де ми спали, наші фото, фото близьких, що слухали, що дивилися. Звичайно цього всього можна не робити, обмежившись лише спілкуванням зі знайомими і не дуже знайомими людьми, котрих всіх записує в друзі, проте постійні нагадування «що сталося» чи «що в вас на думці» підбивають писати і ділитися.

А далі віртуальні відносини, віртуальне суспільство, віртуальні ранги… Треба написати коментар. Ваш коментар «мімімі» дуже важливий для нас, не закривайте сторінку, очікуйте на відповідь одного ваших френдів.

Зауважив для себе що в мені формується оболонка «соціальний Петро», котра твітить, чекінеться, ділиться цікавими, смішними і не дуже посиланнями, коментує. Робить те чого б справжній «початковий Петро» інтроверт певно б ніколи не вмів і не зробив. Так як не вміє «початковий Петро» вести довгі розмови на загальні теми, хіба що два слова про погоду «хмарно з проясненням, невеликі опади, вітер північно-західний +5». Не розбирається в стилях музики, сортах вина, брендах одягу, напрямах мистецтва, не знає напам'ять вигляд моделей автомобілів і не має жодного хобі. Типовий ботан і лузер, котрий, якщо б не було інтернету, точив би на станку підсвічники.

Проте не переживайте, ви спілкуєтесь з «соціальним Петром». Залишайтесь в мережі, пишіть коментар, ваш коментар дуже важливий.

Вау Шевченка показали в Хаусі

Сьогодні вже кілька новинних видань надрукували новину, що в серії Хауса появилися згадку про Україну, зокрема його дружина з Кременчука , портрет Шевченка.

І наша преса рознесла це чуть як не головну новину. Так само як і колись зі Сімпсонами. Не знаю чому всі так радіють згадками про Україну в фільмах, що роблять з цього новинні сюжети. Це виглядає на радість папуаса котрому дали дзеркальце і він себе в ньому побачив.

А ще стає образливо за ті фільми в яких українців зображають повіями і бандитами. Чому ми з них не робимо новин?

Не обіцяй!

Обіцянки оточують нас з самого дитинства. Комусь обіцяли зірочку з неба за ложку противної манної/пшоняної/гречаної/рисової (потрібне підкреслити) каші. Хтось мав отримати коника, якщо перестане плакати. Щось купити, кудись поїхати.

Потім ми обіцяємо прийти додому вчасно, не курити, не напитися, тощо…

Пригадайте собі скільки обіцянок ви дали? А скільки з них ви виконали? Я сам не завжди виконую обіцянки, часто через те що просто забуваю. А потім так соромно побачивши людину згадати що обіцяв їй щось та й забув і не має значення що забула та людина ту обіцянку чи ні. Найкраще усвідомлюєш як падає «карма» за невиконану обіцянку, коли хтось пообіцяв тобі і не виконав.

Причин по яким люди щось обіцяють безліч, в них розбиратися не хочу. Просто пам’ятайте що гірше за обіцянку є невиконана обіцянка, тому не обіцяйте, а якщо обіцяєте то виконуйте.

«Все є»

Ще одна історія після суботнього гуляння Львовом. Зайшли в одну гарну кафешку, попросили кави, а дехто вирішив ще й взяти кусочок гарного тістечка чи пляцка до кави взяти, та й запитали в офіціанта що порадите і що в вас зараз є, у відповідь почули стандартну фразу: «Все є». А далі, за законом Мерфі, як вибрали один десерт, офіціант зніяковіло відказав, ой а цього в нас немає.

І справа в тім, що я дуже часто чую від офіціантів, що все є, а потім роблячи замовлення також чую ой вибачте в нас того нема. Я розумію, що спочатку сказати що все є простіше, але після того коли ти щось вибрав меню, ти себе підсвідому налаштував на цю страву і коли тобі повідомляють що її нема виникає більше розчарування, ніж коли б тобі зразу чесно сказали що в нас немає того і того, але скуштуйте ось це має вам сподобатись :).

Memento mori

Сьогодні ходив на цвинтар запалити свічки на могилі дідуся та бабусі, так як 1 листопада в День Всіх Святих, коли всі відвідують могили не буду мати змоги. Так от проходячи повз ряди могил, легко було помітити що вони практично не змінилися за століття, хіба що до до напису з іменем та прізвищем та роками життя додалося фото людини. Це напевно пояснюється тим що  вигляд надгробних пам‘ятників є досить консервативною штукою.

Проте інколи стає сумно, що багатьох життя людини зведеться лише до дати народження і смерті а також до однієї фотографії. Чому б не використовувати QR коди на могилах, в котрих би зберігалися посилання на «сховок» в інтернеті де була б збережена життєва інформація померої людини — біографія, фото та відео (у відкритому чи закритому режимі). Таким чином рідні приходячи на могилу могли б більше поринати у спогади. Також у цьому інтернет «сховку» добре було б зберігати координати могили, щоб інші могли знайти місце поховання. 

Пишучи допис,  знайшов що в Кракові міцезнаходження могил можна визначити за допомогою спеціального сайту, а також те що в Японії вже ставлять на могили QR коди, так що мої думки вже майже цілком реальні, залишилося лише комусь зробити сервіс і об’єднати це все разом. 

За мотивами минувшого форуму видавців

Минулого тижня у Львові проходив Форум Видавців — одна з наймасштабніших подій в Україні для всіх поціновувачів книжок. Самому також вдалося трохи побродити по Форуму, купити пару книжок, побачитися з цікавими людьми. Хотілося більше побувати на цікавих подіях під час форуму, але не дуже вийшло, проте на наступний Форум думаю наздожену.

Так от, якось в неділю по Форумі подумалося чому в сучасному мультимедійному аудіо/відео світі звичайні текстові книжки користуються великою популярністю. Так от книжка завжди буде краще тому, що коли читаючи книжку ми самі стаємо її співавторами. Самі додумуємо не повністю описаний вигляд героїв їх тембри голосу, інтонації, навколишнє середовище. Таким чином скільки людей, чи навіть скільки раз книжка була прочитана стільки існує її варіантів.

Читайте — це класно! 

Про гроші

Написавши в соцмережах, що «гроші — ніщо» наразився на те що сказали на мене що я певно бідний священник, адже лише вони вважають що гроші то ніщо. Та проте я не ображаюся, бо не вважаю що в бідності чи в священництві є щось погане. Проте все таки хочу більш детально розказати свої міркування про гроші.

Гроші завжди були основним символом матеріального світу. Спочатку це були перли, шкіри тварин і навіть куски солі. Потім функцію грошей почали виконувати метали: мідь, срібло золото, спочатку як просто метал, згодом як монети. Далі паперові купюри котрі були підкріплені золотом (золотий стандарт), правда в 1976 році було запроваджено Ямайську валютну систему за якою повністю відв´язали гроші від золота, впровадили модель вільної конвертації валют. По суті вартість грошей визначалася ВВП країни. Проте гроші і надалі залишалися матеріальними — папірчиком котрий можна потримати в руках, пожмакати, запхати в задню кишеню джинсів. Вже зараз з активним впровадженням зарплатних, кредитних та інших карток гроші починають перестають бути матеріальними, тепер це нулики та одинички в базі даних твого банку. 

Думаю років через десять монети та паперові купюри цікавитимуть лише нумізматів та боністів. 

От так от гроші з речі котра мала якусь матеріальну цінність перетворилися спочатку в папір, а тепер от взагалі стають не матеріальними. Такий от парадокс.

Спостереження з життя комах

Інколи мені здається що ми схожі на тих нічних комах, котрі люблять залітати до кімнати і кружляти навколо жарівки, раз по раз роблячи спроби попасти в середину. Натомість стукаються об скло і обсмалюють свої крила. Проте це їх(нас) не зупиняє, і далі чи то від амнезії, безвиході а може з іскоркою надії заходимо на ще одне коло і луп головою об міцне скло персонального сонця. А може, колись і втрапимо в середину

Рсс + новинний агргатор

Читаючи новини в рсс читалці виникла ідея, а що якщо б поєднати., наприклад, Google Reader та Яндекс Новини. Тобто всю зручність rss читалки з механізмом відбору новин по сюжетах, тоді замість десяти постів, наприклад, про вихід  прев'ю 9 екплорера, чи то що твіттер запускає механізм @anywhere ми б побачили один сюжет з короткими тезами та переліком джерел, і якщо нам то цікаво читаємо більш детально, а якщо ні то пропустили один сюжет і все а не десять раз клікали б некст.

Ремінь, як інструмент дієти

Ні ні, я не про то що треба когось змушувати худнути шмагаючи його шкіряним паском по задниці :). Просто за моїми спостереженнями ремінь може бути природним метром і мотиватором водночас. Так якщо ми взяли за мету скинути пару зайвих кілограмів та сантиметрів. І тут ремінь замінить вам ваги, просто потрібно поставити собі за мету перейти на дальшу дірку в ремені (на вищий рівень :)). Отак от може комусь пригодиться

П.Н. на всяк випадок, я на дієті не сиджу, просто ношу ремінь
___________________________________________________

5 копійок про інтернет магазини. Копійка перша

Сьогодні шукав в інтернеті фотоапарат і ноутбук і зайшов на один інтернет магазин. Магазин досить хороший, але є одне але, подивіться на картинку і скажіть з першого погляду про який товар ви подумали


про фотоапарат, зображення якого використовують як стандартну заміну товарів без зображень, чи про ноутбук про якого написано текстом.

Так от моя порада для власників чи розробників інтернет магазинів, використовуйте або якесь нейтральне зображення для товарів без фото або стилізуйте їх під кожну категорію продуктів без зображень. Наприклад як тут сіренький ноутбук, сіренький монітор і так далі.

Ще раз повторюся що це не "наїзд" на магазин, а так вільна ідея, котру я відпускаю в світ

Думки про юзабилиті

Пару думок про те як би покращити користування вебом.
1. Лояльна капча
Недавно читаючи на хабрі статтю про те як захистити себе від спаму в коментарях, виникла ідея про те як би спростити життя коментатору при вводі наступного коментаря для форм з капчею. І так мій рецепт.


Перший кометар вводиться так як завжди заповнюючи капчу і коли "тест на те що ти людина" пройдено, твій ip, дату версію бравзера записується в спеціальну таблицю бази даних, а в кукі записується спеціальний зашифрований параметр, що вказуватиме на це все в таблиці.

Наступного разу коли захочете ще раз прокоментувати капчу вводити вже не потрібно, таким чином власник сайту демонструє лояльність до своїх читачів. А читачу в сою чергу не треба переживати що помилившись в капчі(вдарили не на ту клавішу) потрібно заново вводити повідомлення.
2.допомога лівшам
Думка запитального характеру. Наскільки виправдано перебудовувати інтерфейс під лівшу. міняючи деякі блоки чи елементи сторінки місцями (з права вліво). Оскільки сам правша то немаю поняття чи відчувають лівші дискомфорт при стандартному розташуванні навігаційних елементів та блоків інформації на сайті.

Надіюся що комусь це видасться корисним.

Зв'язOK

Як на мене в сучасному світі людські відносини є тим клеєм, що будує майбутнє. Так що будьте уважними до кожного свого знайомства, адже кожне може змінити майбутнє.
Давайте попробуємо класифікувати типи знайомств та відносин:

"Привіт знайомства" -- знайомства, коли ми один одного ідентифікуємо візуально, називаємо переважно "привіт", рідше за іменами (Петрик :)), або за ніками ("Хрунь" тощо). Такий тип відносин переважно до нічого не зобов'язує і може або перерости або в "контакт зв'язок" чи просто і легко зникнути як і почалися.
"Контакт знайомства" -- найбільш поширений тип знайомств, здебільшого виростають з "привіт знайомств", або виникають в процесі професійної діяльності (навчання, робота, бізнес...), тепер ми точно знаємо ім'я, прізвище людини з якою знайомимося, а також ще якісь додаткові дані (телефон, електронну пошту, тощо). Важливо зберігати ці всі дані структуровано. наприклад в телефоні чи в якомусь записнику (ідея для веб стартапу - персональна онлайн записна книжка), а також час від часу підтримувати контакт, а то людина може поміняти номер і усе - нема контакту.
"Хороші друзі" -- так звичайно саме хороші, адже друзі поганими бути не можуть. Дуже важливий тип відносин, до якого треба дуже бережно ставитися, адже з ким як не з друзями Ви можете поділитися радощами і сумом, з ким ще можете, після тяжкого дня (тижня) випити ввечері келих пива (горнятко кави, чарку горілки). Хто як не вони підтримають тебе коли тобі тяжко. Не забувайте про них, нагадайте про себе.
Будьте завжди на зв'язку.

Мої контакти:
Петро Нек
телефон +380973047314
email mr.petruccio[at]gmail.com
icq 320390565
linkedin http://www.linkedin.com/in/mrpetruccio
facebook http://www.facebook.com/profile.php?id=704862859
vkontakte http://vkontakte.ru/id5709766

П.Н. Ваші думки можуть не співпадати з моїми, тому буду радий почути щось в коментарях

_______________________________________
Hip змінив дизайн свого блога, і продовжує розказувати як це зробити всім нам. Сергій виклав посилання на цікавий фільм про те звідки беруться гроші (качаю...). Mustang запустив сайт пробіатлон, а конспіратор свій тлог. Дякую jarofed, за підтримку петицій щодо української мови в кіно