Сьогодні був на фільмі Мартіна Скорсезе Хюго який в нашому прокаті чомусь назвали «Хранитель часу» що як на мене взагалі не відповідає фільму. В фільмі розказується історія хлопчика що живе на вокзалі в комірчині та ремонтує механічного робота, котрого колись тато приніс з музею.
Запам’ятався мені звідти кусок, коли хлопчик змащував маслом механізми годинника і розказував подружці, що кожна річ в житті має свою мету, своє призначення. От годинник є для того щоб показувати час, поїзд щоб перевозити людей і дуже боляче коли якийсь механізм поломаний і не може виконувати своє призначення. Тому він їх ремонтує. Так само кожна людина має мати мету, людина без мети ніби той поламаний механізм.
А ще ось такий приблизно монолог, коли хлопчик вийшов на башту і перед ним відкрився краєвид Парижу: «Коли мені було важко, я приходив сюди, дивився і уявляв, що світ величезний досконалий механізм, і для того щоб він працював потрібні всі деталі. І я розумів що я також для чогось потрібен».
Якщо буде нагода, подивіться кіно, не пошкодуєте, — добра доросло-дитяча казка. Та й плюс до всього це Париж 30-х років минулого століття.
Запам’ятався мені звідти кусок, коли хлопчик змащував маслом механізми годинника і розказував подружці, що кожна річ в житті має свою мету, своє призначення. От годинник є для того щоб показувати час, поїзд щоб перевозити людей і дуже боляче коли якийсь механізм поломаний і не може виконувати своє призначення. Тому він їх ремонтує. Так само кожна людина має мати мету, людина без мети ніби той поламаний механізм.
А ще ось такий приблизно монолог, коли хлопчик вийшов на башту і перед ним відкрився краєвид Парижу: «Коли мені було важко, я приходив сюди, дивився і уявляв, що світ величезний досконалий механізм, і для того щоб він працював потрібні всі деталі. І я розумів що я також для чогось потрібен».
Якщо буде нагода, подивіться кіно, не пошкодуєте, — добра доросло-дитяча казка. Та й плюс до всього це Париж 30-х років минулого століття.
