Інколи мені здається що ми схожі на тих нічних комах, котрі люблять залітати до кімнати і кружляти навколо жарівки, раз по раз роблячи спроби попасти в середину. Натомість стукаються об скло і обсмалюють свої крила. Проте це їх(нас) не зупиняє, і далі чи то від амнезії, безвиході а може з іскоркою надії заходимо на ще одне коло і луп головою об міцне скло персонального сонця. А може, колись і втрапимо в середину
Немає коментарів:
Дописати коментар